Рельєф поверхні територіальної громади різноманітний. Територія дещо витягнута із півночі на південь, характеризується рівнинним, сильно розчленованим рельєфом, середньородючими ґрунтами.
Новоушицький край має досить густу сітку річок та ставків. Його південною межею протікає р. Дністер, на якій споруджено Дністровську ГЕС. Також протікає ще 8 річок, загальною протяжністю 182,8 кілометрів (Ушиця, Калюс, Жорнівка, Данилівка, Батіг, Глибочок, Хребтіїв, Матірка). Всі вони відносяться до басейну Дністра та виробивши глибокі каньйоноподібні долини, течуть на південь.
Рельєф Придністров'я різко відрізняється від рельєфу центральної смуги Хмельницької області. Його північну частину займає ландшафт глибоко і густо розчленованого Віньковецького плато з переважно рівнинним рельєфом. Долини тут ще не мають стрімких, скелястих, урвищних схилів. На плоских межиріччях майже відсутня ерозія, в деяких місцях збереглися древні дочетвертинні долини.
Як і для всіх природних районів придністровського (східно-подільського) типу, для Новоушицької територіальної громади характерний рівномірний загальний нахил поверхні на південь, до Дністра. Неухильно зростає на південь і глибина врізу меридіональних долин приток Дністра, що простягаються майже паралельно. Схили стають стрімкішими, скелястішими, вертикальні стінки досягають 70-90 метрів висоти, а у відслоненнях виступають старші верстви палеозою (нижній силур, ордовик, кембрій), яких зовсім не видно західніше, у так званому Жванецькому районі.
Ландшафт прибережної зони дещо не типовий для Поділля, а більше подібний до гірського краю.
Крутизна схилів Дністра, і правобережних, і лівобережних, дуже мінлива: круті скелясті ділянки (40-50 градусів), так звані стінки, змінюються розлогими терасовими схилами, що створює надзвичайно мальовничі краєвиди, багаті на історичні, геологічні та ландшафтні пам'ятки. Після введення в дію Дністровського водосховища водне плесо Дністра біля сіл Куражин і Хребтіїв простягається на 3 кілометри.
Клімат м'який, помірно-континентальний.
В ґрунтовому покритті межиріччя переважають різноманітні підтипи сірих опідзолених ґрунтів. Рідше зустрічаються опідзолені чорноземи. Характерною рисою регіону є наявність дерново-карбонатних ґрунтів з вапняковими і гіпсовими прошаруваннями.
Дещо тепліший, ніж в північній частині територіальної громади клімат. Відповідні ґрунти дозволяють вирощувати в долинах Дністра і його лівих приток деякі баштанні культури, абрикоси, персики, виноград, тютюн тощо. На два тижні скоріше дозрівають у цих місцях овочі і фрукти. Функціонування Дністровського водосховища дещо видозмінило ландшафт цієї території. Для збереження екологічної рівноваги та усталених біоценозів, було здійснено ряд природоохоронних заходів, зокрема заліснення терас листяними породами дерев та кущів: звичайна і кримська сосна, клен, ясен, граб, черешня, дуб, груша, яблуня. Флора Придністровської зони відзначається значним багатством і різноманіттям. В її складі є чимало рідкісних, ендемічних та реліктових видів.
На відслоненнях вапняків у долинах Дністра збереглася степова рослинність ксеротичного типу. На його крутосхилах вона представлена трав'яними угрупуваннями та заростями чагарників (терену, глоду, жостеру, кизилу, дуба скельного чарещатого, клокички перистої, береки лікарської та інших).
Трави: жовтий горицвіт, підсніжник, пролісок дволистий, ряст, фіалка, конвалія, голубе марево, печіночниця, сон-трава, рокитнячки, лісова лілія, ведмежа цибуля, неопалима купина, гвоздички, шавлія, чебрець, росичка подільська, трав'яниста бузина, полуниця, ковила тощо.
У громаді, на схилах річок, створено однойменних мережу заказників: «Дністровський» (480 га), «Данилівський» (638 га) і «Калюський» (1832 га). Гідрологічний заказник місцевого значення «Глібівський» (103,3 га) розташований у північній частині територіальної громади. Основним його завданням є збереження мальовничого каскаду ставків, пов'язаних струмком, оселення представників місцевої флори і фауни: лелеки білого, диких качок та гусей, птаха-порця, болотної сови, озерної чайки, сірого журавля.
Своєрідний мікроклімат створюють рослини, що оточують болота. Серед них – м'ята перцева, осока гостра, рогіз кульколистий, іван-чай та багато інших.
На території територіальної громади розміщенні 16 пам'яток природи місцевого значення.
На Новоушичинні є також пам'ятки неживої природи. Вони найповніше зустрічаються у кар'єрах і відслоненнях, що містять палеофауну та древню флору. Породи верхнього протерозою представленні в двох пам'ятках: перша міститься на правому березі річки Данилівка, між селами Пилипи-Хребтіївські та Шебутинці, друга – на околиці колишнього села Лоївці, на лівому березі струмка Жорнівка. У цих породах збереглися численні відбитки рослин, сліди життєдіяльності організмів та оригінальні текстурні форми вендського періоду.
Важливою пам'яткою міоценової епохи (третинний період) є відслонення з викопною фауною, так званого Подільського ярусу біля села Куча. Палеоботанічні пам'ятки древньої дендрофлори пізньоплейстоценового віку охороняються на виходах травертинів біля села Песець. Серед скам'янілих дерев вчені визначили такі породи: липа широколиста, ліщина, вільха клейка (чорна), осокір, верба козяча, клен польовий, дуб звичайний.
Біологічна будова території громади обумовлена наявністю мінерально-сировинних ресурсів, які використовуються в будівництві: камінь, пісок, глина, вапняк, тощо. Скупчення первинних фосфоритів відомі у відслоненнях по річках Калюс і Ушиця, бентонітових глин – у Пижівському родовищі.
З глибини віків б'ють ключем джерельні води. На Новоушиччині їх сотні. І майже всі вони мають неповторний смак і цілющі властивості. Джерела ці ще малодосліджені і потребують детальнішого вивчення і охорони. В с. Браїлівка є мінерал не джерело типу «Боржомі», в с. Отроків – вода, що лікує хвороби нирок, в с. Зелені Курилівці – подібна відомій «Регіні», в с. Куражин – вода, що лікує хвороби очей.