Царським указом від 6 липня 1795 р. в складі Подільської губернії було утворено 12 повітів, серед них і Ушицький повіт, до якого ввійшло й Літнівецьке староство. 1829 року центр Ушицького повіту перенесено зі Старої Ушиці до Літнівців (Літнівець), який перейменували у Нову Ушицю. До складу Ушицького повіту входило 15 волостей, п’ять з яких – Калюська, Струзька, Пилипковецька, Капустянська, Косиковецька і частково Миньковецька, сформували у другій половині ХІХ століття Новоушицкий район.
Друга половина ХІХ ст. ознаменована активним розвитком інфраструктури повіту. Так, в адміністративному центрі 1855 р. було відкрито приватну лікарню на 15 ліжок, з 1859 до 1861 рр. – збудовано церковний собор та римо-католицький костьол, 1869 р. – відкрито двокласне міське училище, а 1897 р. – збудовано церковно-приходську школу. Загалом, в Ушицькому повіті проводили освітню діяльність 31 училище і 53 церковно-приходських школи. 1844 р. Палата Державного майна відкрила сільське училище у с. Струга, 1897 р. – організована школа грамоти для дівчаток.
До 1917 року територія Хмельницької області поділялась на 95 волостей, серед яких: Вільховецька, Капустянська, Заміхівська, Струзька, Косиковецька, Калюська.
Із встановленням більшовицької влади і запровадженням політики «воєнного комунізму» було покладено початок колективізаційним процесам. У травні 1920 року у межах сучасної Хмельниччини виокремлювалися Ізяславський, Кам’янецький, Летичівський, Полонський, Проскурівський, Старокостянтинівський та Ушицький повіти. До Ушицького повіту входило 15 волостей: Грушецька, Дунаєвецька, Жванчицька, Заміхівська, Косиковецька, Китайгородська, Капустянська, Калюська, Солобковецька, Струзька, Рахновецька, Осламівська, Мурованокуриловецька, Миньковецька, Мукарівська.
На травень 1920 р. у межах Ушицького повіту нараховувалось 13 колгоспів і комун, 6 радгоспів. Крім того, працювали 12 ремонтних майстерень, 12 прокатних пунктів, 10 агрономів, 7 фельдшерів, 2 садоводи. 1921 р. виникли перші кооперативні об’єднання. Створено 34 майстерні, в яких працювало 135 ковалів, 65 слюсарів та 96 теслярів. Із жовтня 1922 р. розпочалася електрифікація повіту: в Новій Ушиці було побудовано і здано в експлуатацію міську електростанцію.
1923 року радянський уряд приймає рішення про перехід на новий адміністративний. 7 березня в складі Кам’янецького округу утворюється Новоушицький район. В районі проживало 30103 особи. 1924 р. Нова Ущиця отримала статус селища міського типу.
1929 р. на території територіальної громади діяло 34 земельні громади. Працювали 7 сільбудів, 19 хат-читалень, 40 загальноосвітніх шкіл (з них 3 семирічні, решта початкові), у яких працювали 97 педпрацівників, з яких вищу освіту мали лише 16 осіб. Навчанням було охоплено 3660 дітей шкільного віку із загальної кількості 6516, що становило 56%.
1925 року у Новоушицькому адмінрайоні проживало 10633 особи, Калюському – 11796.
В лютому 1931 р. проводиться укрупнення окремих районів, зокрема, Новоушицький було об’єднано з Миньковецьким, внаслідок чого кількість населення зросла до 89294 осіб. В районі діяло 7 агрокущів, працювало 8 молочних, 7 вівчарських, 4 кролівничих і 12 свинарських ферм, 5 плодоовочевих, 3 тютюнових сушарки, 3 цегельні заводи.
9 лютого 1932 р. ліквідовано округи, утворено 5 областей. Район ввійшов до складу Вінницької області. Функціонує 78 колгоспів, 1 радгосп, 1 комуна, 43 будинки колективіста, 17 хат-читалень, 20 кіноустановок, 84 початкових і семирічних шкіл.
У травні 1935 р. в західній частині Вінницької області було створено декілька прикордонних округів, зокрема Кам’янецький, який складався із 9 районів (Дунаєвецький, Кам’янецький (міський), Миньковецький, Новоушицький, Орининський, Смотрицький, Солобковецький, Староушицький і Чемеровецький).
22 вересня 1937 р. з Вінницької області виділено і утворено самостійну Кам’янець-Подільську область. З того часу Новоушицька територіальна громада постійно перебувала у складі Кам’янець-Подільської (Хмельницької) області.
У 1927 р. у Новій Ушиці відкрито плодоконсервний завод і хлібопекарню. 1930 р. утворено машинно-тракторну станцію (МТС), у 1933 році пущено в дію маслозавод. 1938 р. на базі Новоушицької МТС створено автоколону, яка пізніше трансформувалася в автопідприємство.
На 1940 р. у місті працювали швейна артіль ім. Першого травня, артіль для ремонту взуття «Форпост», меблева артіль «Пила», харчова артіль «Рекорд», в яких було зайнято 234 робітники. Випущено продукції на суму 27014 крб.
В період нацистської окупації громада входила до Дунаєвецької округи (гебітскомісаріату) генеральної округи Волинь-Поділля рейхскомісаріату «Україна». На території було створено гетто, куди було загнано все єврейське населення. За 1941-1942 роки фашисти знищили 3222 особи єврейської національності, у т.ч. 562 дитини. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 5237 осіб. Нацистська окупація територіальної громади тривала до 28 березня 1944 р. З фронтів Другої світової війни не повернулося 5242 жителі краю.
1945 року ряд населених пунктів територіальної громади було перейменовано. Так, с. Янівка названо с. Горяни, с. Дурняки отримало назву Ворошилівка, с. Жабинці – с. Черняхівка, с. Куча – с. Чапаївка.
1951 р. діяли 75 колгоспів. Після укрупнення 1953 р. їх стало19. 1974 року 5 колгоспів реформовано у плодоягідні радгоспи.
У грудні 1962 р. проведено нове укрупнення районів, яких в Хмельницькій області нараховувалось 10. Новоушицький район (у складі Новоушицької селищної і Борсуківської, Браїлівської, Вахновецької, Вільховецької, Глібівської, Заміхівської, Івашковецької, Капустянської, Косиковецької, Куражинської, Кучанської, Лоєвецької, Малостружківської, Отроківської, Песецької, Пилипковецької, Пилипо-Хребтіївської, Ставчанської, Струзької сільських рад) включили до складу Дунаєвецького.
4 січня 1966 р. ряд ліквідованих районів відновили. Після відновлення Віньковецького району Новоушиччина утвердилася у своїх сучасних межах.
На 1 січня 2015 року район об’єднував 59 населених пунктів. Чисельність населення становила 29,3 тис. осіб, у т.ч. 4,3 тис. міського.
2015 року була утворена Новоушицька об’єднана територіальна громада, до складу якої увійшли 53 населених пункти 18 сільських і Новоушицької селищної рад.
З кінця 2020 року Новоушицька територіальна громада об’єднує 59 населених пунктів (смт Нова Ушиця, селище Загродське і 57 сіл), в яких проживає 26546 жителів.