Пам'ятки культури, історії, археології
(розташовані на теритрії громади)
Адміністративним центром громади є селище міського типу Нова Ушиця (до 1829 року - Літнівці). Перша писемна згадка про Літнівці (польською Letniowce) відноситься до 1439 року (за іншими даними - 1404 року). У 1702-1703 роках Літнівцям було надано магдебурзьке право. 1748 року отримано привілей називатись містом.
Нова Ушиця (Літнівці, Litniowczi, Letynowce, Литніовцы, Новая Ушица) та інші населені пункти Новоушиччини у складі Поділля на картах:
1650 року, 1772 року, 1846 року, 1859 року, 1863 року, 1864 року, 1876 року, 1890 року
.jpg){kind=link}
Царським указом від 6 липня 1795 р. в складі Подільської губернії було утворено 12 повітів, серед них і Ушицький повіт, до якого ввійшло й Літнівецьке староство. 1829 року центр Ушицького повіту перенесено зі Старої Ушиці до Літнівців (Літнівець), який перейменували у Нову Ушицю. До складу Ушицького повіту входило 15 волостей, п’ять з яких – Калюська, Струзька, Пилипковецька, Капустянська, Косиковецька і частково Миньковецька, сформували у другій половині ХІХ століття Новоушицкий район.
Друга половина ХІХ ст. ознаменована активним розвитком інфраструктури повіту. Так, в адміністративному центрі 1855 р. було відкрито приватну лікарню на 15 ліжок, з 1859 до 1861 рр. – збудовано церковний собор та римо-католицький костьол, 1869 р. – відкрито двокласне міське училище, а 1897 р. – збудовано церковно-приходську школу. Загалом, в Ушицькому повіті проводили освітню діяльність 31 училище і 53 церковно-приходських школи. 1844 р. Палата Державного майна відкрила сільське училище у с. Струга, 1897 р. – організована школа грамоти для дівчаток. 1864 року заснована церква у с. Хребтіїв, 1882 року - школа у с. Браїлівка, 1884 рік - костел в с. Струга.
У 1864 році у Новій Ушиці налічується 3977 жителів, у 1896 - 5821 (2857 чоловіків, 2964 жінок).
За переписом населення 1897 року в Ушицькому повіті проживало 223312 жителів (110691 чоловіків, 112621 жінок). А у Новій Ушиці – 6371 осіб, з яких 3285 – чоловіки, 3086 – жінки. У 1899 році в місті проживало 6541 жителів, з яких 6248 - міщани, 129 - селяни, 34 - купців.
7 грудня 1908 року відкрито Новоушицьку ремісничу школу, 1915 року - гімназію. 1909 року побудована земська лікарня (20 ліжок).
У 1910 році в Новій Ушиці працювало 8 підприємств (працювало 20 робітників).
До 1917 року територія Хмельницької області поділялась на 95 волостей, серед яких: Вільховецька, Капустянська, Заміхівська, Струзька, Косиковецька, Калюська.
Із встановленням більшовицької влади і запровадженням політики «воєнного комунізму» було покладено початок колективізаційним процесам. У травні 1920 року у межах сучасної Хмельниччини виокремлювалися Ізяславський, Кам’янецький, Летичівський, Полонський, Проскурівський, Старокостянтинівський та Ушицький повіти. До Ушицького повіту входило 15 волостей: Грушецька, Дунаєвецька, Жванчицька, Заміхівська, Косиковецька, Китайгородська, Капустянська, Калюська, Солобковецька, Струзька, Рахновецька, Осламівська, Мурованокуриловецька, Миньковецька, Мукарівська.
На травень 1920 р. у межах Ушицького повіту нараховувалось 13 колгоспів і комун, 6 радгоспів. Крім того, працювали 12 ремонтних майстерень, 12 прокатних пунктів, 10 агрономів, 7 фельдшерів, 2 садоводи. 1921 р. виникли перші кооперативні об’єднання. Створено 34 майстерні, в яких працювало 135 ковалів, 65 слюсарів та 96 теслярів. Із жовтня 1922 р. розпочалася електрифікація повіту: в Новій Ушиці було побудовано і здано в експлуатацію міську електростанцію.
1923 року радянський уряд приймає рішення про перехід на новий адміністративний. 7 березня в складі Кам’янецького округу утворюється Новоушицький район. В районі проживало 30103 особи. 1924 р. Нова Ущиця отримала статус селища міського типу.
1929 р. на території територіальної громади діяло 34 земельні громади. Працювали 7 сільбудів, 19 хат-читалень, 40 загальноосвітніх шкіл (з них 3 семирічні, решта початкові), у яких працювали 97 педпрацівників, з яких вищу освіту мали лише 16 осіб. Навчанням було охоплено 3660 дітей шкільного віку із загальної кількості 6516, що становило 56%.
1922 рік - вихід першого номера газети «Наддністрянська правда» («Ленінським шляхом»), побудова міської електростанції.
1925 року у Новоушицькому адмінрайоні проживало 10633 особи, Калюському – 11796.
На 1 жовтня 1928 року в районі було 14 колгоспів, які об'єднували 1,5% всіх селянських господарств.
Окремі частини новоушиччини на польських картах 1930 року.
В лютому 1931 р. проводиться укрупнення окремих районів, зокрема, Новоушицький було об’єднано з Миньковецьким, внаслідок чого кількість населення зросла до 89294 осіб. В районі діяло 7 агрокущів, працювало 8 молочних, 7 вівчарських, 4 кролівничих і 12 свинарських ферм, 5 плодоовочевих, 3 тютюнових сушарки, 3 цегельні заводи.
9 лютого 1932 р. ліквідовано округи, утворено 5 областей. Район ввійшов до складу Вінницької області. Функціонує 78 колгоспів, 1 радгосп, 1 комуна, 43 будинки колективіста, 17 хат-читалень, 20 кіноустановок, 84 початкових і семирічних шкіл.
У травні 1935 р. в західній частині Вінницької області було створено декілька прикордонних округів, зокрема Кам’янецький, який складався із 9 районів (Дунаєвецький, Кам’янецький (міський), Миньковецький, Новоушицький, Орининський, Смотрицький, Солобковецький, Староушицький і Чемеровецький).
22 вересня 1937 р. з Вінницької області виділено і утворено самостійну Кам’янець-Подільську область. З того часу Новоушицька територіальна громада постійно перебувала у складі Кам’янець-Подільської (Хмельницької) області.
У 1927 р. у Новій Ушиці відкрито плодоконсервний завод і хлібопекарню. 1930 р. утворено машинно-тракторну станцію (МТС), у 1933 році пущено в дію маслозавод. 1938 р. на базі Новоушицької МТС створено автоколону, яка пізніше трансформувалася в автопідприємство.
1935 року заснована Новоушицька центральна бібліотека.
На 1940 р. у місті працювали швейна артіль ім. Першого травня, артіль для ремонту взуття «Форпост», меблева артіль «Пила», харчова артіль «Рекорд», в яких було зайнято 234 робітники. Випущено продукції на суму 27014 крб.
Новоушицький район на карті України січня 1941 року.
В період нацистської окупації громада (Новоушицький район) була включена до складу Барського гебіту (області) генеральної округи «Волинь-Поділля» рейхскомісаріату “Україна”. До цього гебіту також було включено Барський, Яришівський і Муровано-Куриловецький райони.
На території було створено гетто, куди було загнано все єврейське населення. За 1941-1942 роки фашисти знищили 3222 особи єврейської національності, у т.ч. 562 дитини. На каторжні роботи до Німеччини вивезли 5237 осіб. Нацистська окупація територіальної громади тривала до 28 березня 1944 р. З фронтів Другої світової війни не повернулося 5242 жителі краю. Окупація тривала до 28 березня 1944 року.
1945 року ряд населених пунктів територіальної громади було перейменовано. Так, с. Янівка названо с. Горяни, с. Дурняки отримало назву Ворошилівка, с. Жабинці – с. Черняхівка, с. Куча – с. Чапаївка.
1951 р. діяли 75 колгоспів. Після укрупнення 1953 р. їх стало19. 1974 року 5 колгоспів реформовано у плодоягідні радгоспи.
У грудні 1962 р. проведено нове укрупнення районів, яких в Хмельницькій області нараховувалось 10. Новоушицький район (у складі Новоушицької селищної і Борсуківської, Браїлівської, Вахновецької, Вільховецької, Глібівської, Заміхівської, Івашковецької, Капустянської, Косиковецької, Куражинської, Кучанської, Лоєвецької, Малостружківської, Отроківської, Песецької, Пилипковецької, Пилипо-Хребтіївської, Ставчанської, Струзької сільських рад) включили до складу Дунаєвецького.
4 січня 1965 року затверджено Новоушицький район (центр - смт Нова Ушиця) в складі Новоушицької селищної Ради і Борсуківської, Браїлівської, Вахновецької, Вільховецької, Глібівської, Заміхівської, Івашковецької, Капустянської, Косиковецької, Куражинської, Кучанської, Лоєвецької, Малостружківської, Отроківської, Песецької, Пилипковецької, Пилипо-Хребтіївської, Ставчанської та
Струзької сільрад Дунаєвецького району; Віньковецької селищної Ради і Великоолександрівської, Говорівської, Дашковецької, Карачієвецької, Курниківської та Майдано-Олександрівської сільрад Ярмолинецького району.
4 січня 1966 року ряд ліквідованих районів відновили. Після відновлення Віньковецького району Новоушиччина утвердилася у своїх сучасних межах.
На 1 січня 2015 року район об’єднував 59 населених пунктів. Чисельність населення становила 29,3 тис. осіб, у т.ч. 4,3 тис. міського.
20 серпня 2015 року (за рішенням Хмельницької обласної ради) була утворена Новоушицька селищна об’єднана територіальна громада, до складу якої увійшли 53 населених пункти 18 сільських і Новоушицької селищної рад (у складі суміжних територіальних громад селищ Нова Ушиця, Комунар та сіл Березівка, Шебутинці, Браїлівка, Іванівка, Цівківці, Бучая, Загоряни, Вільховець, Маціорськ, Нова Гута, Рудківці, Глібів, Гута-Глібівська, Джуржівка, Миржіївка, Новий Глібів, Слобода, Заміхів, Виселок, Жабинці, Івашківці, Капустяни, Глибочок, Косиківці, Шелестяни, Куражин, Глибівка, Мала Щурка, Куча, Мала Стружка, Балабанівка, Щербівці, Отроків, Антонівка, Кружківці, Тимків, Хворосна, Песець, Пилипківці, Заборознівці, Пилипи-Хребтіївські, Іванківці, Соколівка, Хребтіїв, Ставчани, Любомирівка, Слобідка, Стара Гута, Струга, Каскада, Філянівка з адміністративним центром у селищі Нова Ушиця Новоушицького району Хмельницької області).
12 червня 2020 року (за розпорядженням Кабінету Міністрів України) визначено адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Хмельницької області, до складу території Новоушицької територіальної громади увійшли Новоушицька, Березівська, Борсуківська, Браїлівська, Бучайська, Вахновецька, Вільховецька, Глібівська, Заміхівська, Зеленокуриловецька, Івашковецька, Капустянська, Косиковецька, Куражинська, Кучанська, Малостружківська, Отроківська, Песецька, Пилипковецька, Пилипохребтіївська, Ставчанська, Струзька територіальні громади.
17 липня 2020 року (за постановою Верховної ради України) Новоушицький район ліквідовано і Новоушицька селищна територіальна громада увійшла до складу Кам’янець-Подільського району.
З кінця 2020 року Новоушицька територіальна громада об’єднує 59 населених пунктів (смт Нова Ушиця, селище Загродське і 57 сіл), в яких проживає 26546 жителів.
Додатково:
перші згадки в документах про населені пункти Новоушицької громади:
1242 рік - с.Калюс (нині затоплене водами Дністровського водоховища).
1429 рік - с. Куча
1436 рік - с. Хребтіїв
1439 рік - селище Нова Ушиця (Літнівці)
1442 рік - с. Щербівці
1530 рік - с. Струга
1629 рік - с. Браїлівка
1786 рік - с. Отроків
Населені пункти (в межах сучасної Новоушицької громади) затоплені в результаті будівництва Дністровського водосховища (джерело):
Лоївці (Лоєвці). Відселене, санітарно зачищене. 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних. Відоме з XV ст. Стоянка людей епохи пізнього палеоліту. Місцевий колгосп спеціалізувався на вирощенні тютюну та шовківництві.
Калюс. Затоплене літописне місто над річкою Калюс. Колишній райцентр. Відселене, санітарно зачищене. 27.10.1981 р. виключене з облікових даних. В минулому – укріплене місто Галицько-Волинської Русі, друге за величиною у Середньому Подністров’ї. Перша письмова згадка – 1242 р. Родовище подільських фосфоритів. Мало 4 ярмарки в рік. З понад 2000 мешканців половина була євреями. В містечку були церква св. Миколая початок ХІХ ст.), пристань, синагога, винокурний завод, млин; єврейська друкарня, виноградник з 20 тис. лоз. Спеціалізувалося на сплаві Дністром борошна та зерна. В містечку стояв маєток Патонів, де проживав у дитинстві Євген Патон, видатний український інженер та автор мосту в Києві. У Калюсі був знайдений давньослов’янський кам’яний ідол, що зараз експонується у дворику Відділу старожитностей Кам’янець-Подільського музею-заповідника.
Гарячинці. Затоплене село у долині річки Калюс. Відселене, санітарно зачищене. 27.10.1981 р. виключене з облікових даних. Село мало церкву та три водяних млини.
Великий Берег. Затоплене село у долині Дністра. Відселене, санітарно зачищене. 27.10.1981 р. виключене з облікових даних. Знаходилося поруч з містечком Калюс.
Малий Берег. Затоплене невелике село у долині Дністра. Відселене, санітарно зачищене. 27.10.1981 р. виключене з облікових даних. Знаходилося поруч з містечком Калюс. До цього часу зберігся топонім Малий Берег – зараз він відноситься до частки берега та саду над Дністром поблизу Рудківців.