Є дні, коли тиша говорить голосніше за слова.
Є місця, де серце стишує кроки, а душа запалює свічку пам’яті сама.
Таким днем стало відкриття Алеї Слави Героїв України у селі Пилипи Хребтіївські.
Сьогодні громада об’єдналася, аби вшанувати тих, хто віддав життя за наш мир, свободу й Батьківщину.
Під звуки пісні «Плине кача…», під шелест прапорів і дитячі вірші, під молитви і теплі руки, що тримали лампадки, ми згадали найцінніше — людей, завдяки яким ми живемо на своїй землі.
Тиша хвилини мовчання лунала глибше за будь-який звук.
Бо там, де присутня пам’ять, слова стають безсилі.
«Пам’ять — це наша совість, наш біль і наша гордість.»
Єдине ім’я. Єдиний Герой. І нехай більше не буде жодного.
На Алеї — одна табличка. І нехай так буде завжди.
Антон Гевак — старший лейтенант, керівник взводу, морської піхоти ЗСУ, позивний «Перун», уродженець нашого села, сильний, чесний, світлий, мудрий, справедливий. Він мріяв, працював, служив, навчався, закінчив Одеську військову академію, командував розвідувальним взводом, був опорою для побратимів і гордістю для батьків.
5 березня 2022 року, під час оборони Маріуполя, Антон загинув, прикриваючи своїх хлопців. Йому було лише 27.
Але цього вистачило, щоб стати вічністю.
«Між життям і собою він вибрав Україну…»
Його ім’я — в серцях.
Його приклад — у пам’яті.
Його подвиг — у нашій свободі.
Слово матері — молитва, що торкається неба. Найзворушливішим моментом став виступ мами Антона — Зінаїди Семенівни.
Вона прочитала свою прозу-звернення до сина — тиху, світлу і водночас нестерпно болючу.
Вона говорила так, ніби він поруч…
І кожен, хто стояв на Алеї, відчував — він справді був поруч. Кожне слово — болем, любов’ю, пам’яттю.
Сльози у людей не стримував ніхто.
Бо коли говорить материнське серце — світ затихає.
Слова, що підтримують і єднають
Зі словами вдячності, шани та підтримки виступили:
Анатолій Олійник, селищний голова — наголосив, що громада навіки пам’ятатиме своїх Героїв і стоятиме поруч з родинами полеглих Захисників.
Ярина Чорногуз, побратим Антона, військова — поділилася живими спогадами про нього, про його характер, мужність, людяність, уміння вести і берегти людей. Її слова стали голосом побратимської любові і болю.
Представник ТОВ “Промінь Поділля” — висловив щиру підтримку родині Антона і подякував усім Захисникам, завдяки яким ми живемо на своїй землі.
Слово мала і староста села Людмила Стасюк. Вона висловила щиру подяку всім, хто долучився до створення Алеї Слави, поділившись словами глибокої вдячності та єдності громади: «Сьогодні ми разом створили місце пам’яті й шани нашому Герою. Дякую всім, хто доклав рук і серця до цієї справи. Насамперед дякую родині Антона — за сина, який став гордістю України. Дякую селищному голові Анатолію Олійнику та заступнику Руслану Садлію за підтримку й розуміння важливості цієї ініціативи. Висловлюю подяку агрокомпанії “Промінь Поділля” за матеріальну підтримку. Дякую депутату селищної ради за допомогу і участь Сергію Самсонюк. Окрема шана працівникам фермерського господарства “Кищук” та орендатору землі Володимиру Якубову за техніку та допомогу в облаштуванні території. Щира подяка будівельникам — Миколі та Анатолію Дашкевичам, Миколі Бурденюку, Віталію Мусаку, Віктору Мусаку — за виконані роботи. Дякую батькам Героя — Леоніду Геваку, Зінаїді Гевак. Дякую колективам нашого дитячого садка, закладу культури та ФАПу — за участь і підтримку. Дякую працівникам майстерні, яка виготовила пам’ятний знак. І від усього серця — дякую усім жителям нашої громади, які прийшли, допомагали, підтримували, молилися та пам’ятають. Ми сильні, коли ми разом. І ми пам’ятаємо.»
Урочистий мітинг з великою гідністю та щирістю вели Деомид Кулаков та Уляна Газіна. Їхні слова, вірші та інтонації створили особливу атмосферу пошани й духовного піднесення.
Алея, де дихає пам’ять
Алея Слави — це не лише камінь і напис.
Це місце, де зупиняється час,
де лампадки — це світло душ,
де квіти — це вдячність,
де мовчання — це голос пам’яті.
«Ви тут дивіться, тримайтеся,
А я вже пішов…»
Після церемонії громада разом із сім'єю Антона направилася до кладовища, щоб вшанувати його пам’ять біля могили.
Бо пам’ять — це не подія.
Це — шлях, який ми продовжуємо щодня.
Громада — це серце.
І цього дня воно билося в унісон.
І ми молимося, щоб так було завжди.
Щоб діти росли сміливими, але без війни.
Щоб матері ніколи більше не читали листи, написані для неба.
Щоб наші Герої — жили, мріяли, поверталися додому.
Нехай Алея Слави у Пилипах-Хребтіївських буде вічним знаком любові, молитвою за всіх Захисників, і нагадуванням про те, що справжня сила України — у серцях її синів і дочок.
Вічна слава Герою Антону Геваку.
Вічна пам’ять Героям України.
Вічна пам’ять усім, хто не повернувся.
Слава Україні!
Героям Слава!
